Інтерв'ю

Суворий сибіряк Петро Зайченко

Петр Зайченко – известный советский и российский актер, исполнивший более 50 ролей в кинофильмах. Среди них: «Такси блюз», «Крестоносец» Михаила Туманишвили, «Русский бунт» Александра Прошкина, «Тарас Бульба», «Волкодав», сериал «Дальнобойщики».
Читати повністю   Всі інтерв'ю
Підписка на розсилку

Інтерв'ю

Тисячі зірок Миколи Гнисюка

За іронією долі його ім’я для українців є маловідомим. Хіба хтось міг припустити, що простий селянський хлопець , котрому судилося народитися у розпал війни у невеликому селі Вінницької області, стане фотографом зі світовим іменем? Що персональні виставки Миколи Гнисюка пройдуть у десятках країн? А в Лос – Анжелесі її буде відкривати сам Роберт де Ніро. Звичайно, можна по–доброму заздрити таланту і творчому везінню майстра, що створив тисячі унікальних за своєю естетикою портретів вітчизняних та голлівудських кінозірок. Та хіба справа лише у везінні?

 Повертаючи автору одну із подарованих йому фотографій, Марчелло Мастроянні написав: «Миколі, чудовому фотографу та інтелігентній людині…» А починалося їхнє знайомство досить несприятливо.

  … Новорічний вечір у Будинку кіно. Марчелло Мастроянні, котрому Микита Михалков запропонував роль у картині «Очі чорні», звісно, у центрі уваги. Він перебуває у гарному настрої, дотепно жартує. Аж ось добродушний вираз обличчя змінився гнівом.

   - Ти чого все знімаєш та знімаєш!? – кидає він в обличчя фотографу, котрий, розгубившись на долю секунди, миттєво відповів: - А чому ти постійно кривляєшся та кривляєшся ?! Я – фотограф, і знімати – моя професія. Точнісінько так, як ти – актор, і твоя професія – кривлятися.

   Пізніше Марчелло пояснить причину свого гніву. Ніхто у світі не причинив йому стільки неприємностей, скільки фотографи, які безцеремонно втручалися у його особисте життя. Тому фотографів він, м’яко кажучи, недолюблював. Але, дивлячись на серію знімків, зроблених Гнисюком під час перебування актора в Росії, Мастроянні відразу зрозуміє, що за ним не підглядали, а розповідали історію. Тоді-то він і залишить автограф, з якого і розпочалася їхня справжня дружба з Миколою.

   Зрештою, Микола Гнисюк часто повторював, що знімає так, щоб після цього з ним іще віталися. І мова тут йде не стільки про талант і майстерність фотографа, скільки про професійну етику та душевні риси. Адже не випадково усі, хто знав Миколу особисто, насамперед відзначають його прекрасні людські якості. Цей чоловік, котрий дихав фотомистецтвом і не розлучався з камерою, якось кілька днів прожив в  одному готельному номері з Володимиром Висоцьким і не зробив жодного кадру. Просто сидіти до ранку та розмовляти про життя виявилося тоді важливішим.

   Існує затерта до дірок фраза : талановита людина талановита в усьому. Твердження досить часто є суперечливим. Але стосовно Гнисюка воно справедливе.

   Який він фотограф - знали усі. Який чудовий кулінар – лише друзі та близькі. А він ще й музикантом міг би стати: у будь-якому випадку все цьому сприяло. У чотирнадцять років опинившись у Ризі, він виховувався в армії, у військовому духовому оркестрі, в сімнадцять грав разом із Раймондом Паулсом… На жаль, або на щастя, враховуючи слабке здоров’я,   лікарі заборонили йому грати на трубі. Постало запитання: що робити?

   Ризька кіностудія потребувала спеціаліста для проявки кіноплівки. Його взяли. Помітили. І направили на курси асистентів кінооператора. Потім робота в якості оператора. І, нарешті, на зйомках фільму «Руки» він спробував поглянути на світ крізь лінзу фотооб’єктива.   А коли зйомки закінчилися і видрукували знімки, його послали за шампанським.

     - У кого день народження? – міркував він, не підозрюючи, що це на його честь  шампанське, адже у ньому народився фотограф. Вловив момент народження відомий кінооператор Гунар Бінде. А, можливо,  це трапилося раніше? Ще в отроцтві? В українському селі Перекоренці, де народився? Адже перший фотоапарат – «Зміну» - йому купила мама, коли він закінчив сім класів.

       Як би там не було, в 1967 році Микола Гнисюк переїхав із Риги до Москви і, витримавши конкурс, вступив до «Радянського екрана». У журналі, який і визначив його творчу стежину, він пропрацював рівно 25 років.

       В Омара Хайяма є вислів, який часто цитував Гнисюк: «Найцікавіша поверхня на землі – обличчя людини». Головним у його творчості, безумовно, є портрет. Він зняв не одну сотню людей (лише для «Радянського екрана» більше 400 портретів для обкладинок!), але, дивлячись на ту чи іншу світлину, міг пригадати усі деталі зйомки, відновити у пам’яті навіть запахи і звуки.

         Роберт Редфорд і Роберт де Ніро, Мілош Форман і Джон Войт, Вім Вендерс і Ліно Вентура, Софі Лорен і Джина  Лоллобриджида, Стенлі Крамер і Ізабель Юпер… Навіть іноземних «зірок», котрих він знімав, не перелічити. Що ж говорити про вітчизняних! Сорок років у кіно – це, як не верти, історія.

        Ім’я Гнисюка увійшло в історію. У двох світових енциклопедіях: «Сучасний фотограф», яка була видана в Англії, і «Камера Обскура», що вийшла у  Швейцарії, він у числі кращих фотографів, які народилися на нашій планеті з 1839 року.

        Микола був першим радянським фотографом, котрого запросила Американська кіноакадемія на церемонію вручення «Оскара». Це був ювілейний, 60-й «Оскар». У смокінгу  та краватці, що були турботливо  дібрані йому реквізиторами Мосфільму, у величній залі, що мерехтіла вогнями та діамантами, про що, ви вважаєте, він думав? Про рідне село, з його живописними долинами і надзвичайними людьми, котрі за словом у кишеню не полізуть. – Про маму, - зізнавався Гнисюк друзям.

    Він багато взяв від мами. Почуття гумору і життєву мудрість, яка  полягає в тому, що потрібно бути щасливим із тим, що у тебе є сьогодні, нехай це навіть філіжанка кави. Щоправда, не розчинної. Справжньої, духмяної…

Автор: Надія Майданська

Інші інтерв'ю

  • Валеріу Жерегі: Я - прибічник класичної школи кіно…

     В останні роки про молдавське кіно повсюдно заговорили, і все це дякуючи одному єдиному режисеру Валеріу Жерегі. Його фільм  "Arrivederci" зумів підкорити європейського глядача та вийти на міжнародний рівень. 
    Читати повністю
  • Михайло Іллєнко: «Україні потрібен герой»

    Михайло Іллєнко – молодший із трьох братів Іллєнків, на яких тримається левова частка української класики кіно. 
    Читати повністю

Коментарі:


Цитувати Ім'я
Максим, 12.09.2011 10:30:50
Допишите про Гнисюка статью. Интересно, дочитать хочется
Текст повідомлення*
Захист від автоматичних повідомлень