Інтерв'ю

Суворий сибіряк Петро Зайченко

Петр Зайченко – известный советский и российский актер, исполнивший более 50 ролей в кинофильмах. Среди них: «Такси блюз», «Крестоносец» Михаила Туманишвили, «Русский бунт» Александра Прошкина, «Тарас Бульба», «Волкодав», сериал «Дальнобойщики».
Читати повністю   Всі інтерв'ю
Підписка на розсилку

Інтерв'ю

Михайло Іллєнко: «Україні потрібен герой»

Михайло Іллєнко – молодший із трьох братів Іллєнків, на яких тримається левова частка української класики кіно. Його учні завойовують нагороди міжнародних кінофестивалів, зокрема Каннського і Берлінського, а його новий фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» означив перехід на якісно новий рівень українського кіно. Він є унікальним, бо повертає українське кіно у ранг по-справжньому національного. Цим фільмом відроджено технологію кіновиробництва - від  зйомок до найскладніших процесів поствиробництва: виготовлення сучасної комп’ютерної графіки,  кольорокорекції та запису долбі звуку. І все це здійснено в Україні, вітчизняними фахівцями. Його прем’єра відбудеться під час показу основної конкурсної програми Київського міжнародного кінофестивалю.

 

Михайле Герасимовичу, в інтерв’ю Ви якось сказали, що бажаєте українському кіно «повернутися до себе». Що Ви мали на увазі?

По-перше, щоб більше було фільмів, бо має бути, в нормальному розумінні цього слова, конвеєр. Тоді кіно саморегулюється. Щоправда, доведеться добряче побігати навколо цього конвеєра, зусиль докласти для того, щоб з’являлися українські фільми, про які сам глядач може сказати: «Я бачив український фільм», без підказки.

 

Наприклад?

Український фільм… Ну от, дивишся, наприклад, «Тіні забутих предків» - це український фільм. «Камінний хрест» чи там «Пропала грамота», чи інші. Глядач сам протягом двох хвилин визначає: це український фільм або, скажімо, японський, італійський, російський… Нам потрібно відродити оцей масив українського кіно, щоб він просто був. Його зараз дуже мало. Я, наприклад, зібрав список із двадцяти фільмів за двадцять років: «Кисневий голод», «Голод 33-го», «Лебедине озеро. Зона»… які, я вважаю, дуже серйозно представляють українське кіно. Результат, враховуючи наш, так би мовити, кризовий стан у кінематографі, дуже непоганий. Один гідний фільм на рік, враховуючи те, що знімається аж два з половиною, - це дуже високий результат. Це свідчить, як не дивно, про професійність нашого кіна.

 

Як Ви вважаєте, на що українське національне кіно повинно орієнтуватися? На історію?

Тут, ви знаєте, спектр має бути широким. Я не думаю, що треба замикатися, наприклад, тільки в жанрі історичних фільмів. Важливо сконцентруватися на тому, щоб український кінематограф запропонував глядачеві героя. Ця фігура традиційно відсутня в нашому кіно, або цей герой пасивний, залежний і переможений. Врешті-решт, у кінці фільму він сідає під тином, співає і плаче. Це не герой. Герой може бути слабким, герой може бути дурнуватим (Іванко-дурник – теж герой), герой може бути абсолютно вигаданим, як Рембо – просто з нічого. Герой може бути історичним персонажем, але теж трансформованим під певні актуальні запити часу. Але він має бути справжнім. Це дуже серйозне питання, як на мене, кардинальне. Я думаю, глядач буде вдячний, якщо він побачить героя, почує його, переведе його репліки в афоризми… Це дуже важливо, щоб фільм породжував хвилю цитування, афористичний ряд, щоб кінематографічний герой почав жити поза межами екрана.

 

Про кого з сучасних українських кінематографістів Ви могли б сказати, що Ви ним пишаєтесь, або сказати: "Так, це гідний кінематографіст"?

Звичайно, я не можу оминути брата, Юрія Іллєнка, бо він багато чому мене навчив. Він  - дуже нестандартна фігура, і це для нього і покарання, і щастя, бо створив відомі і парадоксальні, фантастичні фільми, ну і дуже серйозно за це розплачувався, звичайно. А серед молодих… для мене це дуже складне питання, бо я можу запропонувати великий список, великий – серйозних молодих авторів, які можуть працювати в кіно. З університету, Національного університету театру, кіно і телебачення Карпенка-Карого, де я викладаю режисуру в Інституті екранних мистецтв. Я їх поважаю, бо їм доводиться неймовірно важко. Вони самі собі пробивають дорогу.

 

Ваш  новий фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» заснований на реальних подіях…

Звичайно. Жив такий Іван Даценко, він народився на Полтавщині, а його біографія стала основою цього ігрового, художнього фільму. Це не документальний фільм, ми дозволили собі деяку версію, навіть краще сказати, були вимушені, так як не вся біографія Івана Даценка відома. Тому якісь частини є нашою версією, як на мене, дуже наближеною до життя. Все ж таки ми змінили ім”я і назвали героя Іваном Додокою, щоб бути абсолютно коректними. Проте, в кінці фільму буде очевидно, що ця історія заснована на реальних подіях. А історія фантастична. Це - військовий пілот, Герой Радянського Союзу, якого збили за лінією фронту, він був у німців у полоні, потім, як було заведено, після німців – в ГУЛАГ… Звідти втік, минуло кілька років – і він став вождем індіанського племені.

 

І насправді став?

Так! Я просто знаю людей, які його там бачили і чули це. І вони привезли цю історію, коли повернулися з Канади. Це був 1984 рік, але перша звістка пройшла раніше, у 1967-му, після всесвітньої виставки в Монреалі… Цю історію я сформую коротко у вигляді такої фрази: герой, якого зреклося королівство, має право вибрати собі іншого короля. А наша історія – про героя, котрий сам став королем. Адже, в принципі, вождь – це лідер, король, голова колгоспу, президент, як хочете, так і називайте. Людина була приречена кілька разів загинути, а стала переможцем. Я казав про героя: поки що мало їх в українському кіно, але, повірте, це був один із імпульсів, який рухав цю роботу, для мене, принаймні. Я хочу, щоб глядач побачив людину, яка подолала дуже багато.

 

Тобто, спочатку Ви дізналися цю історію від тих очевидців із Канади?

Так, так… Це журналістське дослідження, і коли ми працювали із сценаристами, із продюсерами, з групою, з акторами, ми ніби інтегрувалися в цю інформацію, зокрема й у свідчення очевидців – і пропонуємо глядачу версію, яка, на мою думку, є дуже близькою до дійсності.

Жанр фільму – романтична балада, бувальщина, з дуже великою кількістю пригод, бо така біографія, така доля. Звичайно, були там і несподівані повороти, які є в фільмі. Ну а якщо вже зовсім коротко, як колись казали: «Про що кіно?» - «Про любов» (посміхається). Дуже хотілося всім разом – групі, і мені, звичайно, - зробити так, щоб це був фільм для глядача. Сподіваюся, що так воно і вийшло.

 

Скажіть, будь ласка, де ви знімали цей фільм?

Знімали в Україні, щоправда був момент довготривалої перерви в роботі над фільмом (через фінансування – прим. ред.)  і вдалося зняти один епізод далеко від України… Так склалося, що мене друзі запросили в навколосвітню подорож… Вони зараз вже скоро замкнуть коло, а я вийшов в Аргентині. Але разом із ними, з їхньою допомогою, ми зняли в Кордильєрах цей маленький епізод, для якого я взяв шинель Івана, необхідну апаратуру. Вдалося зняти такі пейзажі, яких в Україні не існує. Але насамперед це було потрібно для того, щоби на собі відчути той безкрай, який оточує одиноку  людину у пошуку самої себе на чужині.

      У кожному фільмі обов’язково повинен бути кадр, який максимально зближує, а ще краще - об"єднує задум і втілення. Свій кадр буває для актора, свій – для оператора, свій – для режисера… Саме там, у Кордильєрах, посеред холодної кам’яної пустелі після подорожі у вісім тисяч морських миль для мене і відбулася зустріч із Іваном Даценком.  

 

Тоді до зустрічі на прем”єрі?

Так, спільно з організаторами ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю запрошую усіх на Софіївську площу 21 вересня о 18.45. 

Інші інтерв'ю

  • Суворий сибіряк Петро Зайченко

    Петр Зайченко – известный советский и российский актер, исполнивший более 50 ролей в кинофильмах. Среди них: «Такси блюз», «Крестоносец» Михаила Туманишвили, «Русский бунт» Александра Прошкина, «Тарас Бульба», «Волкодав», сериал «Дальнобойщики».
    Читати повністю
  • Валеріу Жерегі: Я - прибічник класичної школи кіно…

     В останні роки про молдавське кіно повсюдно заговорили, і все це дякуючи одному єдиному режисеру Валеріу Жерегі. Його фільм  "Arrivederci" зумів підкорити європейського глядача та вийти на міжнародний рівень. 
    Читати повністю

Коментарі:


Текст повідомлення*
Захист від автоматичних повідомлень